Цивільним законодавством встановлена презумпція дійсності правочину, що означає наступне: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Проте існують випадки, коли нотаріально посвідчений договір може бути судом визнаний недійсним.
Основні положення щодо визнання договору недійсним
Відповідно до норм цивільного права, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Тобто вимога нотаріального посвідчення договорів чітко визначена до конкретної категорії правочинів.
Особливість недійсного договору полягає в тому, що такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.
Доволі часто в судові практиці фігурує поняття фраудаторного договору. Відносно нещодавно такий договір можна було пояснити як договір між боржником та кредитором, тобто звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства, проте наразі фраудаторний правочин тісно пов'язаний з категорією фіктивності правочину з огляду на особливості конструкції такого договору.
Визнання недійсним нотаріально посвідченого договору
Нотаріальне посвідчення може бути вчинене лише щодо такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим законодавством, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а сам правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
При нотаріальному посвідчені правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом обов’язково перевіряється відсутність податкової застави, заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
До прикладу, здебільшого, через неправильне посвідчення договору купівлі-продажу - створюються перешкоди у володінні та користуванні нерухомим майном і т.д.
Як визнати договір недійсним?
Наші юристи зазначають, що оспорювати правочин може як сторона договору, так і особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину на час розгляду справи судом, не має права власності та речового права на предмет правочину, та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння.
Під час посвідчення правочинів нотаріус встановлює дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.
Отже, виникає питання, у яких випадках, договір визнається недійсним? Наші юристи надають просту відповідь: коли надано докази того, що під час посвідчення оспорюваного договору, нотаріусом не було дотримано вищенаведених вимог законодавства і, таким чином, втрачає чинність презумпція дійсності договору.
Адвокат з договірного права зазначає, що ототожнення фіктивного та недійсного правочину є помилковим, адже недійсний договір не несе жодних юридичних наслідків з моменту його укладення. Фіктивність визначається наявністю умислу всіх сторін даного правочину. Натомість недійсність фіктивного правочину необхідно визнавати в судовому порядку.
Для того, щоб не допустити підстав для визнання Ваших правовстановлюючих документів недійсними або встановити недійсність договорів рекомендуємо скористатися послугами адвоката, який є спеціалістом у сфері договірного права. Адвокат надасть Вам юридичну консультацію, здійснить правовий аналіз Вашої справи та допоможе запобігти негативним наслідкам, спричиненим недійсністю нотаріально посвідчених договорів.
