Згідно з українським законодавством, процесом спадкування називають передачу прав і зобов’язань щодо того чи іншого майна від померлої особи до іншої або інших, що виступають в ролі спадкоємців. При цьому спадкодавцем може бути виключно людина (фізична особа), після смерті якої всі обов’язки та права переходять до інших осіб у визначеному законодавством порядку. А от спадкоємці – це всі ті особи, що після смерті спадкодавця набувають права на спадок. При цьому спадкоємцями можуть вважатися лише ті особи, які на момент відкриття спадщини були живими або ж були зачаті безпосередньо до моменту смерті, навіть якщо народжені були пізніше. Також спадок можуть прийняти юридичні особи або ж держава.
Під поняттям спадщина можуть розуміти різні права, обов’язки та зобов’язання, що належали спадкодавцю до моменту його смерті. Але існують і деякі виключення при спадкоємстві, коли фізичні особи не мають права чи можливості успадковувати:
- особисті права людини, що не відносяться до майнових;
- право на відшкодування збитків чи заподіяної шкоди, наприклад, каліцтва тощо;
- право на членство обо вступ до різних організацій чи громадських об’єднань;
- права на призначені померлому аліменти, пенсію та інше.
Подання заяви про прийняття/відмову в прийнятті спадщини – куди звертатися
Знаючи, хто такий спадкоємець, необхідно також розуміти, як саме можна в правовому полі прийняти спадщину, аби подати відповідну заяву з цього приводу. Якщо спадкоємець не проживав на постійній основі із померлим на момент відкриття спадщини, йому необхідно подати відповідну заяву по останньому місцю проживання свого померлого родича. Зазвичай, заява подається нотаріусу, але у сільській місцевості – уповноваженій посадовій особі відповідного органи, наприклад, голові селищної ради. Якщо спадкоємцю невідоме останнє місце проживання людини, то таку заяву можна подати за місцем реєстрації нерухомого майна спадкодавця (або ж його основної частини).
Якщо особа має намір звернутися із відповідною заявою до нотаріуса, з собою необхідно мати наступні документи:
- Свідоцтво про смерть;
- Документ, що може підтвердити останнє місце проживання спадкодавця. Це може бути довідка від житлово-експлуатаційної організації, житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію, відповідний запис у будинковій книзі, довідка адресного бюро або довідка від військового комісаріату району.
Втім, не всі спадкоємці зобов’язані подавати відповідну заяву на прийняття спадщини. Це правило не поширюється на:
- малолітніх або неповнолітніх дітей, недієздатних осіб, а також осіб з обмеженою дієздатністю;
- на спадкоємців, котрі на час смерті спадкодавця постійно проживали з ним. Такі особи автоматично стають спадкоємцями, якщо не подали відповідної заяви про відмову від спадку.
Строки подачі документів для прийняття спадщини
Обов’язковим строком для подачі заяви на право на спадщину вважається 6 місяців від моменту її відкриття. Якщо впродовж встановленого строку спадкоємець не подає заяви, він автоматично втрачає права на її отримання. Не зважаючи на той факт, що особи, які проживали з померлим постійно, автоматично стають його спадкоємцями, при наявності нерухомого майна заяву на переоформлення документів необхідно буде подати. Але зробити це можна і після закінчення строку в 6 місяців.
Але що робити, якщо пропущено строк для прийняття спадщини? В такому випадку процедура оформлення права на спадщину може бути в одному з двох варіантів:
- Отримання письмової згоди від інших спадкоємців і подання відповідної заяви до нотаріусу.
- Оформлення судового позову. Але для цього необхідно буде пояснити причини того, чому термін був пропущений. В даному випадку при наявності поважної причини пропущення терміну подачі відповідної заяви суд може надати визначення додаткового строку для прийняття спадщини. До таких причин можна віднести серйозну хворобу, що ускладнює пересування, перебування в місцях позбавлення волі, довготривале відрядження, відсутність інформації про загибель родича або при необізнаності спадкоємця в існуванні заповіту.
Правила прийняття спадщини за законом та за заповітом
Можливі варіанти прийняття спадщини – за законом і за заповітом. В першому випадку існує черговість спадкоємців, що пов’язана зі ступенем спорідненості. Всього існує 5 черг. При цьому до першої відносять батьків, дружину або чоловіка, а також дітей. Якщо ж визначення спадкоємців передбачається згідно з існуючим заповітом, то оформлення спадщини проводиться у нотаріуса за останнім місцем проживання померлого. Заповіт – це особисте розпорядження спадкодавця на випадок своєї смерті. В такому разі вся спадщина розподіляється згідно з останньою волею померлого. Але і тут можуть бути виключення. Право на обов’язкову частку від спадщини мають малолітні діти, неповнолітні особи або непрацездатні діти померлого, що відносяться до першої черги.
